Google+ Followers

Saturday, 31 May 2014

8 Months In Ukraine: 5 days after the elections | Excellent insight into the mundane Ukraine life, with #OSCE

8 Months In Ukraine: 5 days after the elections:

If you missed the news, elections were held last weekend, concluding in the election of Petro Poroshenko as Ukraine's new president. In a kind of weird way it was similar to the Euro2012 soccer championship as once again this region anticipated a sudden influx of foreigners and jobs for translators and assistants were in demand. If only the events behind all this were as positive as Euro2012...

A group called OSCE (Organization for Security and Co-operation in Europe) was invited to observe the elections. According to their website, they coordinated over 1,000 people to work together and ensure the elections are fair. You've probably heard some of the sad stories coming from elsewhere in eastern Ukraine about teams going missing or being held against their will. Despite these stories, several students and friends still accepted positions with OSCE.

One friend landed a 4-day position working with a team of short-term observers, traveling to several small villages in the Kharkiv region. We met up the day before he started the job. "I'm a bit nervous", he told me, showing several pages of words in English, Ukrainian, and Russian. "I need to know all of these! Can you help me go through them?"
As you've probably guessed, I'm not the best person to consult on political vocabulary. There were plenty of words on that list I'd never heard of: Clerk of the Writ, gerrymandering, and a bunch of others that have already flown out of my brain. But we got through the list and he left the following day to meet with the rest of the multi-national team of observers.

He returned from the job in a rush of excitement. I think that although he'd been the most excited about working with foreigners and using English, getting the chance to step out of the city and into rural Ukraine had turned out equally as interesting.

I emailed him a few questions about his 4 days with OSCE:

Can you describe an average day on the job?

Every day was different. 

The first two days we drove from village to village, visiting polling stations and making sure that everything was quiet. The polling stations had to keep the ballots locked and sealed, under the guard of a policeman. Also, we had to make a route for observation on elections day. And since most of the roads in that region were very bad, we had to explore the route first, making sure we could visit 5 or 6 villages and be on time in the town. We drove more than 500 km of bad roads in 24 hours- it was the most difficult part for me. 

The next two days merged into one because we didn't sleep on elections night - the most interesting part for me, as interpreter. Lots of people and many conversations.


What was the overall mood like?

Most of the villages were remote not only by distance. People live on a different planet. They have very closed communities and the last foreign language they heard in their villages was German during WWII. Usually strangers never come there, so people were very much surprised that somebody from another country and another continent took the trouble to come and ask how they were doing. All the people were very friendly and proud of the beautiful places they lived in.


Do you have any favorite or special moments from that weekend? Anything that surprised you?

At one point we came to a small village. I went to find an entrance, which usually meant the back door. When I entered, there was a man in shorts and a t-shirt with a handgun holster on his belt. 
I said I was with the OSCE observation mission. 

He was surprised and asked for my ID. 
I replied that I was not an observer, I was just their interpreter.
He said: "What do you mean? Do you want to say there are foreigners outside?"

"Yes" I said, "two of them."  

"Don't let them in! I need to put on my uniform!" he said and ran, tearing off his shorts and t-shirt. 

As I said, strangers are not expected there.

Would you do it again?

It was an adventure and a five-day exam for me. I would gladly do it again!





Although the elections are over, bits and pieces of it remain. Here's a poster for Oleg Lyashko, who didn't win despite using this wholesome-looking cow in his ad.
"Oleg Lyashko: Ukraine starts with a cow."

This anti-Poroshenko flyer turned up the day before the elections (but didn't stop him from winning the vote). It's still hanging there.
"5 facts about Petro Poroshenko."

Meanwhile, the Google ads are still going strong. This is one of the most alarming new ones-
"Protect your apartment from looters. Peace of mind from 200uah a month."

We came across this sticker near the Marshala Zhukova metro one evening last week.
"Miserable pensions- achieved!"






And so the waiting game for the election results comes to an end, while the next round of waiting to see the results of the results begins.




*For more pictures, check out 5 days until the elections.*
'via Blog this'

Rada lawmakers spurn law demanding them to publicize income declarations | Hypocrisy of power #EuroMaidan

Rada lawmakers spurn law demanding them to publicize income declarations:

Rada lawmakers must stop spurning the law and put their income declarations on Rada site, Svitlana Zalishchuk from Tsentr UA NGO said May 30.

She blew the whistle on the head of Rada apparat Valentyn Zajchuk, accusing him of stalling the publication of declarations by Rada.
 “Lawmakers threatened Zajchuk he would be dismissed if the declarations are placed on the Rada site, S. Zalishchuk said.
At present, the site shows only 60 declarations of Rada’s 440 lawmakers.
Income declarations of lawmakers are essential for establishing the assets they possess and expose corruption, she explained.

'via Blog this'

Friday, 30 May 2014

As of May 30 Ukraine sows 95% of fields with spring crops | Highlights resilience of #Ukraine

As of May 30 Ukraine sows 95% of fields with spring crops:



"Ukraine as of May 30, 2014 had sown spring grain and leguminous crops, including corn, on 7.705 million hectares or 95% of the target, the Agricultural Policy and Food Ministry has reported.



Corn was sowed on 4.77 million hectares or 97% of the target, buckwheat on 135,000 hectares (82%), and millet on 93,000 hectares (85%).



Rice was sowed on 10,000 hectares or 43% of the forecast.



The ministry also said that sugar beets were sowed on 332,000 hectares (100% of the target), sunflower seeds on 4,46 million hectares (98%) and soybeans on 1.64 million hectares (98%).



The ministry forecasts that spring grain and leguminous crops will be sowed on 8.1 million hectares this year.

"



'via Blog this'

Tymoshenko angered by her defeat Batkivshchyna on verge of rift

Tymoshenko angered by her defeat Batkivshchyna on verge of rift:

Yulia Tymoshenko is dissatisfied with the results of May 25 presidential election. She is coming to loggerheads with Speaker Turchynov and a rift is looming in the Batkivshchyna party – these issues are actively discussed by the media.

Many Batkivshchyna lawmakers say a considerable part of the party is oriented at other leaders.
Currently, Batkivshchyna has 88 lawmakers in the Rada. However, a bigger half is siding with Premier Yatseniuk who joined forces with Tymoshenko, Korespondent quotes a source in Batkivshchyna as saying.
Incidentally, Arseny Yatseniuk’s party, Front of Change, had not been disbanded and still has its registration, making it possible for Yatseniuk to go on a solo trip again. 
 “I believe, Arseny Yatseniuk is not against making it alone,” Penta think tank head Volodymyr Fesenko says.
 “I doubt the Batkivshchyna faction will remain afloat. Rada’s nearest session will show how many lawmakers she has under her command,” the source indicated.
Tymoshenko and her first deputy Oleksandr Turchynov have long been rumored to be at odds. Tymoshenko criticized Turchynov for shady deals during the formation of party’s election lists, giving her little publicity during her imprisonment and allotment of party money.
Moreover, Turchynov was not seen in Batkivshchyna’s election headquarters on voting day.
Experts believe Tymoshenko will lie low for a while, waiting for Poroshenko to take a wrong step, TCH reports. 
Meanwhile, Tymoshenko is again on the war path, preparing for the parliamentary elections, Batkivshchyna lawmakers say. 
'via Blog this'

Video: Kiev protesters remain on Maidan despite Klitschko's demand to leave - YouTube

Video: Kiev protesters remain on Maidan despite Klitschko's demand to leave - YouTube: ""



'via Blog this'

Klitschko Defied as Ukraine Protesters Won’t Leave Square - Bloomberg

Klitschko Defied as Ukraine Protesters Won’t Leave Square - Bloomberg:

Anti-government protesters who set up camp on Kiev’s main square last year are defying plans by the Ukrainian capital’s new mayor to vacate the area.
Ex-world boxing champion Vitali Klitschko, who won a May 25 election to run the city of 2.8 million people, wants tents removed and the occupied mayor’s building freed. Demonstrators whose persistence eventually ousted President Viktor Yanukovych say the nation’s new rulers still need to complete a purge of previous state officials and punish police violence.
“A lot of promises that were made still haven’t been fulfilled,” said Yuri Synytsky, a 33-year-old former policeman who traveled 450 kilometers (280 miles) east from the Ternopil region town of Zbarazh three months ago. “We’ll stay here until all these issues are handled. We could stay here for life.”
Ukraine is seeking to turn over a new leaf after Yanukovych fled to Russia in February and billionaire chocolate magnate Petro Poroshenko won a presidential election at the weekend. Independence Square, around which more than 100 people died in clashes during the protests’s peak, remains blocked by makeshift barricades. Demonstrators, some of whom have knives and rifles, continue to live there in tents.
Klitschko, who was among the leaders of the protests that deposed Yanukovych for breaking off a European integration pact, visited the mayor’s office to urge activists to leave. He also wants the nearby Kreshchatik thoroughfare cleared to allow traffic to pass.

New Era

“We’ve changed the country’s authorities: Ukraine elected a new president, Kiev elected a new mayor and a new city council,” Klitschko said. “New city lawmakers need to hold meetings and make decisions. We need the building.”
Klitschko said local residents are complaining about the state of the square and is offering an alternative building where protesters can live temporarily. Acting President Oleksandr Turchynov said today that a celebration of Poroshenko’s election victory would be held on the square, known as Maidan.
Turchynov named Klitschko and First Deputy Prime Minister Vitali Yarema to a working group tasked with “normalizing the situation on Maidan and the nearby streets and creating conditions for the normal functioning of the city.”
To contact the reporters on this story: Volodymyr Verbyany in Kiev at vverbyany1@bloomberg.net; Daryna Krasnolutska in Kiev at dkrasnolutsk@bloomberg.net
To contact the editors responsible for this story: Balazs Penz at bpenz@bloomberg.net Andrew Langley, Andrea Dudik
'via Blog this'

Thursday, 29 May 2014

Sloviansk Residents Flee As Violence Escalates: Russian Roulette (Dispatch 45) - YouTube

Sloviansk Residents Flee As Violence Escalates: Russian Roulette (Dispatch 45) - YouTube: "

The standoff between pro-Russia forces and Ukrainian troops continues on the outskirts of the rebel stronghold of Sloviansk in eastern Ukraine. But with heavier fighting escalating over the last few days, many residents are braving checkpoints and gunfire to flee the area for safer parts of the country. VICE News correspondent Simon Ostrovsky traveled to a checkpoint bordering Sloviansk and spoke to people leaving their homes behind as shots rang out in the background. None of these residents knows when they'll be able to return.

Follow @simonostrovsky on Twitter here:https://twitter.com/SimonOstrovsky


"



'via Blog this'

How the EU can save Ukraine – and itself | George Soros | Business | theguardian.com

How the EU can save Ukraine – and itself | George Soros | Business | theguardian.com:

Offering free political risk insurance to those who invest in or do business with Ukraine is a way of countering the threat of Putin's Russia, writes George Soros

PM Medvedev visits Balaklava, Crimea
Head of Crimea affairs ministry, Oleg Savelyev (foreground), presidential envoy to the Crimean Federal District, Oleg Belaventsev, and prime minister Dmitry Medvedev (background L-R) take a walk at Balaklava embankment. The annexation of Crimea has made Putin popular at home, and his effort to weaken America’s global dominance, in part by seeking an alliance with China, has resonated favorably in the rest of the world Photograph: Astafyev Alexander/ Astafyev Alexander/ITAR-TASS Photo/Corbis
Last weekend's European parliament election and presidential election inUkraine produced sharply contrasting results. Europe's voters expressed their dissatisfaction with the way that the European Union currently functions, while Ukraine's people demonstrated their desire for association with the EU. European leaders and citizens should take this opportunity to consider what that means – and how helping Ukraine can also help Europe.
The EU was originally conceived to be an ever-closer association of sovereign states willing to pool a gradually increasing share of their sovereignty for the common good. It was a bold experiment in international governance and the rule of law, aimed at replacing nationalism and the use of force.
Unfortunately the euro crisis transformed the EU into something radically different: a relationship of creditors and debtors in which the creditor countries impose conditions that perpetuate their dominance. Given the low turnout for the European parliament election, and if support for Italian prime minister Matteo Renzi's were added to the anti-EU vote on the left and the right, it could be argued that the majority of citizens are opposed to current conditions.
Meanwhile, just as Europe's bold experiment in international governance is faltering, Russia is emerging as a dangerous rival to the EU, one that has global geopolitical ambitions and is willing to use force. Putin is exploiting an ethnic national ideology to bolster his regime. Indeed, speaking on the Russian radio program Direct Line last month, he extolled the genetic virtues of the Russian people. The annexation of Crimea has made him popular at home, and his effort to weaken America's global dominance, in part by seeking an alliance with China, has resonated favorably in the rest of the world.
But the Putin regime's self-interest is at odds with Russia's strategic interests; Russia would benefit more from closer co-operation with the EU and the United States. And resorting to repression in Russia and Ukraine is directly counterproductive. The Russian economy is weakening, despite the high price of oil, owing to the flight of capital and talent. Using violence in Kyiv's Maidan has led to the birth of a new Ukraine that is determined not to become part of a new Russian empire.
The success of the new Ukraine would constitute an existential threat to Putin's rule in Russia. That is why he has tried so hard to destabilise Ukraine by fostering self-declared separatist republics in eastern Ukraine.
With the Donbas region's largest employer mobilising protests against the separatists, Putin's plan may not work, and he is now likely to accept the results of the presidential election, thereby avoiding additional sanctions. But Russia is likely to seek other avenues to destabilise the new Ukraine, which should not be too difficult, given that the security forces, having served the corrupt regime of former President Viktor Yanukovych, are demoralised and not necessarily loyal to the new leadership.
All of this has happened very fast and very recently. Both the EU and the US are preoccupied with their internal problems and remain largely unaware of the geopolitical and ideological threat that Putin's Russia poses. How should they respond?
The first task is to counteract Russia's efforts to destabilise Ukraine. With the EU's "fiscal compact" and other rules limiting the scope of government assistance, innovative thinking is needed. The single most effective measure would be to offer free political risk insurance to those who invest in or do business with Ukraine. This would keep the economy running, despite the political turmoil, and it would signal to Ukrainians that the EU and the US – governments and private investors alike – are committed to them. Businesses would flock to a newly open and promising market if they were fully compensated for losses caused by political events beyond their control.
Political risk insurance may sound too complex to deploy quickly. In fact, insurance of this type already exists. Private insurers and reinsurers likeGermany's Euler Hermes have offered it for years. So have government institutions, like the World Bank's Multilateral Investment Guarantee Agency and the US government's Overseas Private Investment Corporation. They must, however, charge substantial premiums to cover the cost of reinsurance.
Faced with high premiums, most businesses would simply opt to wait on the sidelines until the storm passed. That is why the governments concerned must take over the reinsurance function and use their agencies only to administer the insurance policies.
They could guarantee the losses in the same way as they underwrite the World Bank: each government would provide a modest pro-rata capital infusion and commit the rest in the form of callable capital that would be available if and when losses are actually paid out. The EU would have to modify the fiscal compact to exempt the callable capital and allow actual losses to be amortized over a number of years. Guarantees of this kind have a peculiar feature: the more convincing they are, the less likely they are to be invoked; the reinsurance is likely to turn out to be largely costless. The World Bank is a living example.
By acting promptly and convincingly, the EU could save Ukraine – and itself. What I propose for Ukraine could also be implemented at home. As long as there are so many productive resources lying idle, it would make sense to exempt from the fiscal compact investments that would eventually pay for themselves. Renzi, for one, is advocating precisely this course of action.
Putin plans to turn Crimea into a showcase by lavishing more than €50bn on it in the next few years. With European support, Ukraine could compare favourably. And, if such an initiative marks the beginning of a growth policy that Europe so badly needs, by saving Ukraine Europe would also be saving itself.
• George Soros is Chairman of Soros Fund Management and the author of The Tragedy of the European Union
Copyright: Project Syndicate, 2014.
'via Blog this'

RealTime Economic Issues Watch | Dissolve the Ukrainian Parliament!

RealTime Economic Issues Watch | Dissolve the Ukrainian Parliament!:

by  | May 27th, 2014 | 10:16 am 



On May 25, Petro Poroshenko won a convincing victory in the first round of Ukraine’s free and fair presidential elections. His election could lead the way to political stability in the face of continued Russian military aggression in eastern Ukraine, but it is not sufficient to achieve that end. President-elect Poroshenko, a veteran politician and chocolate billionaire, needs to dissolve the Ukrainian parliament to hold early parliamentary elections this year in line with his election program and statements after his election. Under current law, parliamentary elections are not required until 2017.
For at least five reasons, the parliament needs to be reelected.
First, the fundamental problem in Ukraine is that no clear break with the old communist elite has occurred. This is the time to do so, and a fresh parliamentary election usually marks a full democratic breakthrough.
Second, the current parliament was elected in October 2012 amid rampant fraud. It was Ukraine’s least free and fair election since the end of communism in 1991. Admittedly, the three democratic opposition parties gained 50 percent of the votes in the proportional part of the election, while then president Viktor Yanukovych’s Party of Regions received only 30 percent and the communists 13 percent. But Yanukovych reduced the democratic advantage first through election rules and then by purchasing and intimidating deputies to join his faction to gain a majority.
Third, this parliament is rightly perceived as pervasively corrupt. The overwhelming majority of the parliamentarians are there to make money rather than to fulfill their political convictions. Therefore, any anticorruption policy needs to start with cleansing the legislature. Currently, the democratic parties rule with the support of defectors from Yanukovych’s party, which turned against the president after government forces killed protesters earlier this year. But these defectors are largely businessmen who want to protect their commercial interests, and many of them have already turned against anticorruption policies.
Fourth, a new parliament is needed to reflect Ukraine’s latest democratic breakthrough. After such a major event, many people change their views. Many politicians discredit themselves, while new political stars are born. Both the alteration of popular sentiment and the rise of new politicians should be represented in the parliament as soon as possible. As a consequence, party constellations are bound to change fundamentally, and a new regime needs to have a functioning and sensible parliament. Otherwise it cannot legislate.
Fifth, both Ukrainian and international experience prove the need for early parliamentary elections after a democratic breakthrough. A key reason for the utter chaos in Ukrainian economic policy from 1991 until 1994 was that the country did not dissolve its predemocratic parliament of 1990 but allowed it to linger until 1994, greatly damaging the nation. Similarly, after the Orange Revolution of 2004–05, the Orange leaders did not dissolve parliament. Instead they focused on the parliamentary elections in March 2006 rather than the immediate needs of the country. This mistake must not be repeated.
A separate cautionary lesson could be drawn from the experience in Russia, where President Boris Yeltsin could have dissolved his old predemocratic parliament in November 1991 but failed to do so because he thought he had to deal with the economic crisis first. His delay led to the shoot-out of the White House in Moscow, the official building of the Russian parliament, in October 1993. Yeltsin had exhausted his options and had no choice but to dissolve the unruly and undemocratic parliament. His successor Vladimir Putin exploited the excessive concentration of power in the presidential administration to bury democracy altogether.
Any country needs at least one major institution of reasonable legitimacy, either parliament or president. Until these presidential elections, the Ukrainian parliament was the most legitimate, but now the president is more so. The popular uprisings in Egypt and Libya show how awful the outcome can be if neither of these institutions is legitimate: Then, authoritarian rule returns as a supposed defense against chaos and anarchy.
A parliamentary election should take place as soon as possible, in September or October this year. Poroshenko needs to act instantly, while he still possesses the full authority of his election victory. The later he acts, the more concessions to old vested interests he will be forced to make.
'via Blog this'

Wednesday, 28 May 2014

Три плями Петра Порошенка | Українська правда | Let the mudslinging commence #EuroMaidan

Три плями Петра Порошенка | Українська правда:



"Три плями Петра Порошенка
Сергій Лещенко, УП _ Четвер, 22 травня 2014, 16:12






Фото прес-служби Порошенка
Петро Порошенко упевнено лідирує на виборах президента України. Його історія - приклад того, яких драматичних змін зазнає політика в період революції та як стрімко можуть мінятися рейтинги в нестабільному суспільстві.
Рік тому Порошенко не наважувався оголосити про бажання стати мером Києва, будучи непереконаним у своїй перемозі. А сьогодні він має трикратний відрив від переслідувачів на виборах президента, спричинений втратою довіри до лідерів опозиційних партій на Майдані та втечею Януковича, внаслідок чого 30 відсотків виборців загубили представника своїх інтересів у політиці.
Президентство Порошенка є викликом не лише для України, але для нього особисто. Людина, багато років заточена на власне збагачення та мотивована особистим інтересом, має вмить перелаштуватися на служіння 46-мільйонній нації та самопожертву.
Порошенко на чолі України може стати прикладом того, як державні діячі здатні змінюватися. Але так само його президентство може стати катастрофою, яка на ціле покоління наперед зруйнує надію на руйнування олігархійно-пострадянського саркофагу, яким вкрита Україна.
Вибір шляху, яким іти, залежить від багатьох обставин навколо, але найбільшою мірою – від самого Порошенка.
Аби усвідомлювати, якими ризиками супроводжуватиметься його президентство, ми нагадуємо історію попередньої участі Порошенка у владі. Не йдеться про його роботу міністром закордонних справ або міністром економіки. Тоді горизонт його інтересів був надто вузьким, присутність у владі – мінімальною, а ролі – другорядні.
Ми розповідаємо про історію участі Порошенка в керівництві України, коли він був одним із мажоритарних акціонерів влади. Ідеться про 2005 рік, протягом якого нинішній фаворит виборів разом зі своїми висуванцями зайняв владні кабінети по всій вертикалі державного менеджменту.
Крах надій 2005 року породжений конфліктом, який був закладений Віктором Ющенком ще протягом підготовки до виборів президента, коли він пообіцяв посаду прем'єр-міністра одночасно двом союзникам - Юлії Тимошенко та Петру Порошенку.
Щоправда, на відміну від президентського кума, Тимошенко оформила свої гарантії письмово. Після інавгурації Ющенко продовжував вагатися, кого призначити прем'єром. У своїх спогадах "Недержавні таємниці" тодішній президент пише, що запропонував обом з них - Порошенку і Тимошенко - визначити, де у разі свого призначення прем'єр-міністром він бачить місце в спільній команді для свого конкурента.
"Петре Олексійовичу, а яким ви бачите місце Тимошенко у системі влади?" – запитав Ющенко в Порошенка. "Я його не бачу", - відповів Порошенко. Майже такий самий діалог у мене відбувся із Тимошенко щодо Порошенка".
Вилітаючи до Москви першого робочого дня після вступу на посаду, Ющенко підписав указ про призначення Юлії Тимошенко прем'єр-міністром, а Петрові Порошенку запропонував посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони.
Порошенко відмовився іти в РНБО без суттєвого посилення повноважень, і 22 лютого 2005 року Ющенко підписав безпрецедентний указ, яким зрештою Порошенку надали право контролю над силовим корпусом та судейською гілкою влади.
Перед цим Порошенко домігся стратегічного рішення - призначення близького до нього Юрія Луценка міністром внутрішніх справ. У попередньому варіанті розпису посад для Луценка була заброньована робота заступником міністра транспорту з питань телекомунікацій або голови Державного комітету зв'язку. Натомість міністром внутрішніх справ мав стати Олександр Турчинов.
Дізнавшись про зазіхання команди Тимошенко на МВС, Порошенко разом з тодішнім лідером Соцпартії Олександром Морозом домоглися від Ющенка перестановки. Так, МВС відійшов до Луценка, якого Порошенко підкріпив своїм кумом Олександром Бондаренком, а Турчинов отримав посаду голови Служби безпеки України.
Так само Порошенко мав свою людину в керівництві Генеральної прокуратури - куратором слідства в ранзі заступника генерального прокурора був його товариш Віктор Шокін.
Контроль Порошенка над правоохоронним і судейським блоком зрештою обернувся для нього звинуваченнями в організації політичних переслідувань та переділу бізнесу. Серед десятка історій ми згадуємо три найгучніші, де безпосередньо фігурувало прізвище Порошенка.
"Білий лебідь" і чорна мітка для Ахметова
Арешту голови Донецької обласної ради Бориса Колеснікова навесні 2005 року передувала розмова з Петром Порошенком. Хронологія тих подій у викладі обох сторін конфлікту однакова і відрізняється лише мотивами вчинку. Порошенко аргументував свою поведінку бажанням попередити донецького політика, тоді як сам Колесніков говорив про намір взяти його в заручники з метою відібрати в Ріната Ахметова низку металургійних активів.
Зі слів Колеснікова, події розгорталися так:
"1 квітня 2005 року о 17 годині я був викликаний до РНБОУ, де зустрівся з Петром Порошенком. Він сказав, що в мене кепські справи, на мене і на Ріната Ахметова чекає наїзд. Він також назвав, що замовників справи цікавлять акції двох телекомпанії – ТРК "Україна" та НТН, низка промислових активів Ріната Ахметова та включення 15-20 кандидатів у список Партії регіонів на наступних парламентських виборах. 1 числа відбулася наша зустріч, а 6 квітня я був арештований".
Сам Порошенко ніколи не відкидав факт зустрічі з Колесніковим, але наполягав, що хотів попередити його про намір тодішнього генпрокурора Святослава Піскуна арештувати донецького політика та намагався забезпечити його втечу.
Зрештою, Колесніков справді був посаджений за грати за справою вимагання акцій донецького торгового комплексу "Білий лебідь" та провів під вартою два місяці та один тиждень. Паралельно з арештом Колеснікова Міністерство внутрішніх справ із застосуванням БТР намагалося провести обшуки в резиденції Ріната Ахметова "Люкс", внаслідок чого "король Донбасу" виїхав пересидіти часи смути до Росії та Монако.
 
При тому, як розповідають джерела "Української правди", Ахметов був затриманий у Ніцці, який є найближчим аеропортом до Монако, та провів на кордоні деякий час (від півгодини до кількох годин), поки його документи перевіряли французькі служби за запитом українських правоохоронців.
Зрештою, Колесніков був звільнений в липні 2005 року, за декілька місяців слідство в його справі згорнули, а восени Ющенко, аби врятуватися під уламками помаранчевої команди, був змушений укласти пакт з Януковичем.
Грушевського, 9-а: протез на обличчі Києва
Скандальний будинок на Грушевського, 9-а став прокляттям Порошенка. Саме через вимагання цього об'єкту проти нього восени 2005 року була порушена кримінальна справа.
Ідеться про житловий комплекс у Маріїнському парку, де розташовані одні з найдорожчих квартир у Києві, що був збудований з чисельними порушеннями. Аби звести споруду, забудовники розплачувалися з політиками та чиновниками своїми квадратними метрами. Проект збільшувався у поверховості, а квартири на верхніх рівнях за бросовими цінами продавалися тодішньому найвищому керівництву. Так, наприклад, власником помешкання на 1 тисячу квадратних метрів став і Віктор Янукович.
За словами самого Порошенка, виділенням землі для забудови займався безпосередньо тодішній президент Леонід Кучма, а фінансування забезпечував міністр транспорту Георгій Кирпа.
 Будинок-одоробло, який коштував Порошенку репутації в 2005 році
Історично будинок на Грушевського, 9-а був пов'язаний з Порошенком. Це - одне з найзатишніших місць у Києві. З одного боку споруда оточена парком, є зручні транспорті сполучення, але при цьому вона не межує з дорогою. Порошенко багато років мешкав по сусідству на Грушевського, 9 та давно поклав око на ділянку. На місці нинішнього хмарочосу був дитячий садок, який вдалося приватизувати структурам Порошенка - там навіть якийсь час перебував офіс, пов'язаний з партією "Солідарність".
Порошенко планував забудувати цей майданчик житловим будинком - удвічі нижчим, ніж зведено зараз. Але коли він перейшов до опозиційної "Нашої України", його позбавили ділянки під приводом начебто передачі території посольству Росії. У підсумку, дипломати були лише прикриттям, а там виросле нинішнє одоробло, при чому поверховість його зростала з кожною новою квартирою, яку наближені до Георгія Кірпи забудовники мали віддати як хабар.
На переконання Порошенка, його позбавили проекту незаконно, тому він, ставши секретарем Ради нацбезпеки, заблокував будівництво руками Жванії та вимагав половину акцій компанії - як раз на той розмір та поверховість, яку він планував, ще коли володів дитячим садком.
Найбільш повно версію подій щодо Порошенка виклав після відставки з посади глави СБУ Олександр Турчинов.
"Все почалося з того, що людина, яку можна вважати опорною фігурою Петра Олексійовича в його холдингу "Укрпромінвест", викликав власників будівництва по Грушевського, 9-а і сказав: "Якщо ви бажаєте завершити будинок, то Порошенко дозволяє вам вибрати два варіанти: або отримати відступний за цей об’єкт, або віддати контрольний пакет – половину будинку переписати на іншу структуру", - зазначив Турчинов в інтерв'ю "Українській правді" в 2005 році.
Людиною, яка вела такі розмови, виявився близьким соратником Порошенка Ігор Кононенко - депутат Київради від блоку Черновецького. В 2014-му Кононенко є фактично керівником київських виборів Порошенка і балотується за списком УДАРу.
Після того, як власники будинку на Грушевського 9-а не пристали на пропозицію Кононенка, в гру вступив екс-міністр надзвичайних ситуацій Давид Жванія, який заблокував будівництво.
Далі, за словами Турчинова, забудовники "почали торгуватися, пояснюючи, що все це для них прямі збитки". "Загалом вони звикли працювати під дахом тієї влади, і їх не здивував шантаж, та вимоги для них були неможливі. Їм сказали: "Торг тут не уместен!".
"Ці постраждалі звернулися до одного з депутатів "Нашої України", який прийшов до екс-міністра і попросив: "Не займайтеся єрундою, бо твої пожежники вимагають нереальні речі. Це несерйозно, люди щодня несуть мільйонні збитки". Цей екс-міністр відповів депутату з "Нашої України": "Ти це питання вирішуй не зі мною, а з Порошенком. Поки він мені не дасть команду, я не буду дозволяти будівництво", - додав Турчинов.
За інформацією "Української правди", депутатом, який заступився за забудовників, був Сергій Соболєв. Він дав свідчення у цій справі СБУ.
У свою чергу Порошенко заявив, що зустрітися з забудовниками його вмовив депутат-космонавт Леонід Каденюк.
"Достаточно взять распечатку телефонов, если она не уничтожена, и посмотреть, сколько раз с телефона Каденюка было звонков на мою приемную с просьбой принять этого инвестора. Больше десятка. Я согласился его принять на 10–15 минут. После чего он был выпровожен. Он ответил: "Петр Алексеевич, вы меня не так поняли, я готов это передать государству. И это вообще лично вас не касается. Вы не обижайтесь, дослушайте…"
Тоді як Турчинов вважає, що Порошенко і не мав нав'язувати зустріч забудовнику - той сам прагнув діалогу, бо будівництво зупинилося: "Що стосується аргументу Порошенка, що він не телефонував власнику цього будівництва... Дійсно, ці хлопці самі просились потрапити на прийом до Порошенка, бо ніхто, крім нього, не вирішував це питання!".
За фактом вимагання акцій забудовника Порошенком було порушено кримінальну справу, яку екс-секретар Радбезу остаточно закрив за рішенням суду.
Коломойський і алергія на амброзію
Окрім Колеснікова та Грушевського, 9-а, ім'я Порошенка фігурувало в історії, пов'язаній з кримінальною справою проти одного з найбільш помітних діячів нинішньої влади – Ігоря Коломойського.
Сьогодні Коломойський стрімко змінює свій імідж, перетворюючись у суспільній свідомості із рейдера, який відверто не перебирає методами, у поважного бізнесмена-державника, який не дозволив сепаратизму розквітнути на території Дніпропетровської області.
Дев'ять років тому Коломойський був типовим олігархом, який підтримував режим Леоніда Кучми та вирішував усі питання через своїх компаньйонів Григорія Суркіса та Віктора Медведчука.
У 2005-му, після перемоги Ющенка і приходу Порошенка на посаду секретаря Ради національної безпеки, проти Ігоря Коломойського було порушено кримінальну справу за замах на вбивство дніпропетровського юриста Сергія Карпенка.
Єдина відмінність зі справою Колеснікова полягала в тому, що Коломойський вчасно втік з України. Уже пізніше він пояснював свій від'їзд алергією на квітнення амброзії.
 
Причина негараздів Коломойського полягала в замаху на дніпропетровського юриста, засновника фірми Fargo Сергія Карпенка, який дивом залишився живий. У 2003 році він супроводжував обслуговування заводу "Дніпроспецсталь", який тоді контролювали Віктор Пінчук та Костянтин Григоришин.
Згідно зі свідченнями Карпенка, реєстратора акцій "Дніпроспецсталі" контролював Ігор Коломойський, який намагався завадити скликанню зборів акціонерів.
"Попри це, адвокати Fargo все-таки організували проведення зборів акціонерів. У день проведення пан Коломойський запросив мене зустрітися з ним. Зустріч відбулася 4 липня 2003 року в офісі групи "Сентоза". Пан Коломойський, у присутності пана Новікова, пана Мігулева та пана Кіпермана звинуватив мою фірму в тому, що вона спричинила йому фінансовий збиток шляхом проведення зборів "Дніпроспецсталі", і поставив вимогу, щоб я до опівночі надав йому оригінали документів зі зборів акціонерів чи спрямував офіційну заяву Генпрокурору про те, що збори акціонерів проводилися незаконно", - ідеться у свідченнях Карпенка в Лондонському арбітражі в рамках розгляду суперечки між Ігорем Коломойським і Костянтином Григоришиним.
"У ході зустрічі Коломойський використовував грубі та образливі висловлювання на мою адресу, і виступав з різного року погрозами фізичного насильства щодо мене і моїх партнерів, причому вони носили такий характер, що я побоювався за своє життя, - також провадив далі Карпенко. - Після цієї зустрічі, приблизно о 22 годині того ж дня мені зателефонував пан Коломойський і запитав, чи обміркував я його вимогу і чи вчиню я згідно з нею. Я відмовився".
"Через декілька днів, 8 липня 2003 року на мого помічника пана Коваленка було скоєно напад, він був сильно побитий молотками та трубами. На мою думку, цей напад є прямим результатом моєї відмови погодитися на вимоги пана Коломойського. За місяць (16 серпня у Феодосії) на мене напала та ж група, коли я був у відпустці в Криму. На мою думку, замовлення на напад було зроблене паном Коломойським і в його намір входило убити мене", - також зазначив Карпенко.
Згідно з постановою слідчого Шолодька від 30 червня 2005 року, замовлення на вбивство Карпенка Коломойський віддав своєму особистому охоронцю Нікітіну, який доручив скоїти злочин знайомому керівникові банди Сінельщикову. Карпенку було нанесено множинні ножові поранення, і він не помер лише тому, що вчасно отримав медичну допомогу.
"Я вважаю, що пан Медведчук, який тоді очолював адміністрацію президента, здійснив сильний вплив з метою зам'яти цю справу (в 2003 році). Я також знаю з повідомлень у пресі та судових матеріалів, що кілька осіб, пов'язаних з цією справою, зникли і були вбиті. Серед них - пан Нікітін, тіло якого знайшли 31 серпня 2003 року (за два тижні після замаху на Карпенка - УП). Причиною смерті було вказано самогубство, але коли була проведена ексгумація в січні 2004, було виявлено, що він помер внаслідок насильства".
Виправдовуючись, Коломойський заявив, що Нікітін не був його тілоохоронцем. "У мене ніколи не було з ним особистих контактів. Він працював на компанію, що забезпечувала безпеку, в якій працювала тисяча осіб. Він ніколи не працював охоронцем у нашому офісі".
У 2005-му, через три тижні після порушення, справу проти Коломойського закрили. Цим займався товариш Коломойського і на той час радник прем'єр-міністра Тимошенко Михайло Бродський, який вийшов на генпрокурора Святослава Піскуна.
Сам Коломойський у Лондонському арбітражі прямо звинуватив нинішнього фаворита виборів президента в переслідуванні: "Пан Порошенко відіграв тут головну роль. Він подзвонив генеральному прокурору, а також у слідчий відділ та поставив вимогу, щоб відкрили кримінальну справу. Він хотів отримати ордер на арешт, йому було потрібно, щоб мене оголосили в міжнародний розшук".
Аналогічні свідчення дав і Піскун: "У процесі мого додаткового вивчення цієї кримінальної справи та після її закриття в липні-серпні 2005 року до мене неодноразово звертався Петро Порошенко, який на підвищених тонах, не стримуючи себе у виразах, вимагав, щоб кримінальна справа проти Коломойського тривала, і щоб відносно Коломойського було передано повідомлення до Інтерполу".
Розвиваючи версію про організацію наїзду на нього з боку Порошенка, Коломойський пояснював це наміром тодішнього секретаря Радбезу допомогти своєму товаришу, російському бізнесмену Костянтину Григоришину отримати контроль над низкою обленерго, які були в управлінні Коломойського, а також змусити власника "Приватбанку" відмовитися від зазіхань на Нікопольський завод феросплавів, продаж якого Пінчуком російським бізнесменам патронували Порошенко з Григоришиним.
Постскриптум
Невдалий досвід 2005 року ліг плямою на репутацію Порошенка незалежно від того, якими мотивами він тоді керувався – покарання злодіїв, які ледь не вбили юриста Карпенка, відновлення справедливості щодо незаконно вилученої земельної ділянки чи банальної наживи.
Ці три історії, як і безліч інших дрібніших, будуть переслідувати Порошенка на посаді президента. Він неминуче зіштовхнеться з випадками, коли вилучення власності в оточення Януковича, руйнування олігархічних монополій або позбавлення Ахметова чи Коломойського пільг буде супроводжуватися звинуваченнями, що в такий спосіб Порошенко намагається наповнити свої кишені або знищити конкурента.
Єдиним можливим виходом з ситуації є руйнація конфлікту інтересів, у якому перманентно вже понад 15 років перебуває Порошенко, який одночасно є бізнесменом і політиком.
Запорукою його успішного президентства може стати лише продаж всього бізнесу, включно з медійним, аби гарантувати, що в своїх учинках президент керується виключно інтересами нації.
Питання, чи хоче чесного президента суспільство, після Майдану більше не стоїть. Питання лише в тому, чи хоче Порошенко відповідати цим критеріям."



'via Blog this'

Guest post: Ukraine is moving overwhelmingly for Europe – beyondbrics - Blogs - FT.com

Guest post: Ukraine is moving overwhelmingly for Europe – beyondbrics - Blogs - FT.com:

By Taras Kuzio in Dnipropetrovsk
Reported moves by Ukraine this week toleave the Moscow-led Commonwealth of Independent States merely underline the result of Sunday’s elections: the country is now leaning overwhelmingly towards Europe.
Sunday’s was the sixth presidential election to be held in Ukraine and, like the first one held in December 1991 that elected Leonid Kravchuk, produced a first-round victor, this time in the form of Petro Poroshenko.
The four-month long Euromaidan revolution, Russia’s annexation of Crimea, separatism in Donbas and the weekend’s elections have combined to produce four strategic outcomes for Ukraine.
First, disintegration of the pro-Russian lobby in Ukraine as represented by the Party of Regions, the Communist Party (KPU) and Crimean Russian nationalists. Mikhail Dobkin, the official presidential candidate of the Party of Regions. never inspired enthusiasm even among the party rank and file and received a miserable 2 per cent of the vote.
Six candidates with ties to the Party of Regions received a combined 8 per cent. The party’s era – when Viktor Yanukovich received 44 and 48 per cent respectively in the 2004 and 2010 presidential elections and the Party of Regions won first place in the last three parliamentary elections – is over.
The KPU, which shared the same two bases of support (Donbas and Crimea) has long been a Party of Regions satellite. Its candidate, Piotr Symonenko, received 1 per cent of the vote.
A political vacuum has emerged in eastern Ukraine with the disintegration of the Party of Regions and the KPU. This, says Denis Semenov, a political consultant in Dnipropetrovsk, urgently needs filling before radicals and extremists can take hold. The myriad of centrist parties active in eastern Ukraine in the 1990s were swallowed up by the Party of Regions.
Second, outright dominance of pro-Europeans. Three of the leading four candidates were pro-European (Petro Poroshenko in first place, Yulia Timoshenko in second and Anatoliy Grytsenko in fourth) receiving a combined 75 per cent of the vote. If we add fifth place former Party of Regions deputy Serhiy Tihipko, the pro-European vote reaches 80 per cent.
Most previous presidential elections have gone to a second-round contest between pro-Russian and pro-Western candidates, as clearly seen in 2004 and 2010. Two factors made the difference this time: Yanukovich’s criminal administration, which provoked the Euromaidan; and Russia’s occupation of Crimea and its backing of the counter-revolution in Donbas, which prevented voting in the two most pro-Russian regions of Ukraine.
Third, while on Sunday anti-EU populist nationalists received massive support throughout Europe, garnering over 20 per cent of the vote in France, Austria, the UK and elsewhere, this pattern was not evident in Ukraine. Here, two nationalist candidates received a combined 2.3 per cent, showing how exaggerated is propaganda fanned by Moscow and its sycophants in the West claiming “fascists” are in power in Kiev.
Ukraine’s nationalists are different from many of their equivalents in the EU in that they are pro-European and not anti-Semitic. The Right Sector cooperates closely with Jewish-Ukrainian tycoon and Dnipropetrovsk governor Ihor Kolomoyskyy, who is financing four Dnepr and Donbas self-defence battalions.
Russian television propaganda reminiscent of the height of the Cold War reported that Dmytro Yarosh, the demonised leader of the Right Sector, had won the elections with Poroshenko coming second. Russian leaders and media (including Russia Today) live in an information bubble and parallel Soviet virtual world of their own making.
Fourth, the elections brought to light the weakness and virtuality of political parties in Ukraine. Despite years of support from Western foundations and governments, Ukraine is moving to a parliamentary system with no strong parties.
Timoshenko, having lost a presidential election for a second time, has an uncertain political future. She excelled when she had an enemy but Russia cannot replace Yanukovich as the arch villain. Timoshenko is too closely associated with her Fatherland party, which will harm its popularity. Prime Minister Arseniy Yatseniuk, who has to introduce unpopular IMF and EU-inspired reforms, is likely to distance himself from Timoshenko.
Solidarity and the Ukrainian Democratic Alliance for Reforms, led respectively by Poroshenko and his ally Vitaliy Klitschko, elected mayor of Kyiv on Sunday, are top-down virtual parties with weak grassroots and regional structures. Meanwhile, the Party of Regions and the KPU are in deep crisis.
President Poroshenko’s election landslide is a strategic breakthrough for Ukraine’s European choice, to a far greater extent than the mandate given to Yushchenko after the Orange Revolution. Ukraine’s new president inherits a largely blank political canvas. But he also faces two major economic-financial and separatist crises. With the main sponsor of Poroshenko’s election campaign being gas tycoon Dmytro Firtash, who is awaiting deportation in Vienna to stand trial in the US, the president’s potential Achilles heel will be his stance on corruption.
Following the abysmal failure of Yushchenko’s presidency, Ukraine’s robust civil society will be closely watching Poroshenko’s every step and reminding him that people’s Maidans are here to stay.
Taras Kuzio is a research associate at the Centre for Political and Regional Studies, Canadian Institute for Ukrainian Studies, University of Alberta.
'via Blog this'